Як Ви оцінюєте сьогоднішній стан правоохоронної системи? Чи результативною виявилась реформа правоохоронної системи, зокрема прокуратури за прикладом Європи?

Реформування прокуратури України, яке нинішні керманичі нашої держави розпочали ще в жовтні 2014 року, під приводом запровадження в її діяльність міжнародних (європейських) стандартів, в дійсності призвело до антиконституційного позбавлення та звуження змісту і об’єму вже наданих громадянам прав. Таке реформування, а точніше — діяльність на повне знищення органів прокуратури, знайшло свою підтримку і протягом 2016 року при внесенні змін до Основного Закону в частині правосуддя. Окрім цього з 15 квітня 2017 року Генеральний прокурор втратив свої повноваження по призначенню кадрового складу працівників прокуратури, натомість протягом місяця повинні бути створені органи прокурорського самоврядування, які і провадитимуть кадрову політику та прийматимуть найбільш важливі рішення по призначенням, навіть на ключові адміністративні посади. На сьогодні, фактично, Генеральний прокурор і нижчестоящі прокурори регіонів та місцевих прокуратур залишились безправними, з урізаними повноваженнями (можуть лише змінити підслідність та скасувати незаконні постанови слідчих і процесуальних керівників) та численними заборонами (наприклад, заборона втручання в діяльність антикорупційних органів, не підконтрольність йому навіть власних заступників та інші), правоохоронні органи дезорганізовані, належна взаємодія між ними відсутня, бо фактично координаційна функція органів прокуратури знищена, працівники Національної поліції не достатньо підготовлені та кваліфіковані, детективи Національного антикорупційного бюро абсолютно безконтрольні та безвідповідальні, а Служба безпеки України витрачає свої сили та авторитет на розслідування кримінальних проваджень, які не мають ніякого відношення, наприклад, до злочинів проти національної безпеки і територіальної цілісності нашої державию Враховуючи вищезазначене, про яку правоохоронну систему зараз можна говорити, якщо вона просто ліквідована. На мою думку, той навіяний, так би мовити, досвід європейських країн, який ми сьогодні впроваджуємо в нашій країні, не приносить жодних позитивних результатів, а тільки йде на шкоду законним правам та інтересам громадян, а в цілому – і державі. Згадаємо лише приклади того, як ми «унаслідували» практику «конкурсної системи» відбору кадрів до правоохоронних органів, коли на ключові посади у НАБУ, місцеві прокуратури, Національну поліцію призначили масу абсолютно некваліфікованих людей з поза системи, коли, пройшовши нашвидкоруч 3-х місячну підготовку, молоді поліцейські вийли на вулиці боротись зі злочинністю. Івсе це через те, що так звані конкурсні комісії були укомплектовані необізнаними та недосвідченими людьми в сфері правоохоронної діяльності: громадськими діячами, акторами, журналістами та нікому невідомими народними депутатами. За європейським принципом зараз створюємо (у 2016 році була перша невдала спроба) органи прокурорського самоврядування, до складу яких будуть входити рядові прокурори, в складі 11 осіб, які вирішуватимуть усі кадрові призначення і звільнення прокурорів із адміністративних посад. Ви говорите про правоохоронну систему та про європейський досвід, а тепер давайте зложимо увесь цей пазл, що ми отримали в результаті усіх так званих «європейських реформ» (як їх позиціонують українські реформатори), змін, скорочень та звільнень: прокуратура безпомічна та безправна, поліція непрофесійна та бездарна, антикорупційні органи занадто амбіційні та масово працюють в порушення законодавства (чи через незнання, чи через невміння, або навіть і умисно з метою штучного підняття свого авторитету) та їх діяльність ґрунтується виключно на піарі, а судова система, яка, в свою чергу, теж зазнала і ще зазнає змін, знову ж таки, під гаслами європейського реформурвання, розвалена та з величезною «кадровою дірою», коли в значній частині судів залишилось від одного до 2-х слідчих суддів із наділеними повноваженнями. Я вважаю, що задекларовані цілі в реформуванні правоохоронної системі такі як боротьба з корупцією, демократичні підбори кадрів, прозора діяльність правоохоронних органів вірні, проте їх шляхи (варіанти) реалізації приводять до зовсім інших результатів. Найбільше, що мене вражає, це те, що наші «реформатори», в т.ч. ів вищих ешелонах влади, отримавши негативний результат у впровадженні тих чи інших нововведень, наприклад ліквідації підрозділів ДАІ чи УБОЗ, послаблення необхідних критеріїв для зайняття посади місцевого прокурора, формування та діяльності конкурсних комісій відбору кадрів до всіх правоохоронних оганів, не визнають своїх помилок і що ще гірше, – не намагаються виправити їх! У мене особисто складається враження, що незабаром словом «реформа» будуть лякати дітей у дитячих садочках.

У руслі такого реформування чи адекватно протидіють наші правоохоронні органи злочинності? Яка динаміка стану злочинності за останні роки?

Саме однією з найбільш гострих проблем сьогодення є стрімке погіршення криміногенної ситуації в Україні, розгул і безкарність криміналітету, а як результат — беззахисність громадян від злочинних посягань. Варто звернути увагу, що на сьогодні спостерігається зростання кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень в стабільно криміногенних областях та колись «спокійних» західних регіонах. Прошу звернути увагу на наступні вражаючі цифри в 2016 році: від вчинення злочинів загалом потерпіло 444 617 осіб (у тому числі 6 988 дітей) з яких 7 200 осіб загинуло, що на 10% більше ніж за аналогічний період 2013-2015 років. При цьому, збільшився і рівень кримінальних правопорушень на 10 тисяч населення: якщо у 2013 та 2014 роках цей показник становив – 123, то в 2015 році – 132, а в 2016 році — вже 138,6, що підтверджує факт загострення криміногенної обстановки та зростаючого рівня розгулу злочинців. Якщо говорити безпосередньо про роботу правоохоронних органів і те чи вони дійсно справляються із виконанням своїх функцій, краще за мене відповість офіційна статистика. У 2016 році всіма правоохоронними органами повідомлено про підозру лише у 159 480 кримінальних правопорушеннях із 592 604 облікованих, що становить всього 26,9% від загальної кількості злочинів, в той час як у 2015 році про підозру повідомлено у 188 099 кримінальних правопорушеннях із 565 182 облікованих, що складало 33,3%, у 2014 році – повідомлено про підозру у 199 263 кримінальних правопорушеннях з 529 139 облікованих (37,6%) та у 2013 році – у 223 561 кримінальному правопорушенні із 563 560 облікованих (39,7%). Таким чином, чітко прослідковується поступовий спад результативності діяльності правоохоронців по розкриттю злочинів, а це, в свою чергу, відображається на кількості як викритих злочинів, так і направлених кримінальних справ до суду. Так, якщо у 2016 році до суду з обвинувальним актом скеровано 138 330 кримінальних правопорушень, що становить 23,3% від загальної їх кількості, то у 2015 році ця цифра становила 163 795 правопорушень (28,9%), у 2014 році ще більше – 173 311 правопорушень (32,7%), а у 2013 році (за попередньої влади, до Революції гідності, до так званого «реформування» правоохоронних органів) – цей показник становив 205 561, або майже 40%! Це однозначно свідчить про те, що ефективність роботи органів досудового розслідування значно погіршилась, що і є одним із головних чинників розгулу злочинності в державі і сприяє всеохоплюючій безкарності, яка відверто провокує чи навіть стимулює злочинців до вчинення нових злочинів. Також необхідно зазначити, що на кінець 2016 року не було прийнято кінцевого рішення у 442 769 кримінальних правопорушеннях, що становить 74,7% від усієї кількості облікованих злочинів! Аналогічні показники 2013-2015 років відображали набагато кращу динаміку: у 2015 році не було прийнято кінцевого рішення у 385 543 (68,2%) правопорушеннях, у 2014 році – у 337 319 (63,7%), а у 2013 році ще менше — у 332 291 (58,9%). Зауважу, що слідчими всіх правоохоронних органів у 2016 році не прийнято рішення по 4 927 фактам смерті громадян та їх зникнення безвісти, в т.ч. і у 705 очевидних умисних вбивствах, у 711 випадках заподіяння умисних тілесних ушкоджень, з яких у 221 випадку, що спричинили смерть потерпілих, у 247 355 крадіжках, у 20 892 грабежах та 2 316 розбоях! Тобто, ці найбільш резонансні злочини залишились нерозкритими, особи, які їх вчинили — безкарними, а потерпілі від цих злочинних посягань – без захисту і відшкодування заподіяної їм шкоди. Тому, можна однозначно констатувати, що реформаційні напрямки кадрової неспроможності, особливо — обкрадання повноважень та функцій органів прокуратури, в т. ч. і непродуманого скорочення 2/3 районних, міжрайонних та міських прокуратур привело до критичного рівня злочинності та рівня розкриття злочинів. На сьогодні українське суспільство живе зі страхом від розгулу криміналетету та безпорадності правоохоронних органів.

Що необхідно зробити, щоб все таки активізувати роботу по розкриттю злочинів та посилити ефективність діяльності правоохоронних органів?

В першу чергу, керівництву нашої держави варто негайно приділити належну увагу вирішенню цих проблем та активізуватись у питаннях протидії, боротьби та профілактики злочинності, з тим, щоб більш повноцінно гарантувати суспільству безпеку та захист від злочинних посягань. Для реалізації саме цих
цілей, на моє переконання, необхідно:

— Розробити загальнонаціональну Концепцію державної політики щодо протидії та профілактики злочинності на 2017-2022 роки, з обов’язковими визначеннями термінів виконання, конкретних виконавців та вказівками їх обовязкового виконання та прийняття аналогічних програм у кожному регіоні країни.
— Вдосконалити, з урахуванням національних особливостей, систему конкурсного
відбору кадрів до правоохоронних структур та особливо призначення на керівні (адміністративні) посади лише професійно підготовлених та патріотично налаштованих фахівців, переглянувши персональний склад, так званих, «конкурсних комісій», куди включити лише досвідчених та професійно підготовлених осіб, в першу чергу — в галузі правоохоронної діяльності (вони повинні складати більшість), і як варіант – із введенням до них відомих, незаангажованих науковців в галузі права (меншість).
— Негайно заповнити вакансії у правоохоронних органах та забезпечити, в першу чергу, органи Національної поліції та прокуратури професійно підготовленими слідчими, прокурорами і оперативними працівниками, особливо в підрозділах карного розшуку та для боротьби із організованими злочинними групами чи злочинними організаціями.
— Скасувати законодавчі чи відомчі заборони колишнім працівникам спецпідрозділів чи інших правоохоронних органів працювати у новостворених правоохоронних структурах (підрозділах).
— Розробити та постійно вдосконалювати дієву систему навчання та особливо — підвищення кваліфікації, в першу чергу, слідчих, прокурорів-процесуальних керівників та оперативних працівників.
— Внести вкрай необхідні зміни до профільного законодавства, зокрема до КПК України, щодо повернення повноважень по проведенню дослідчих перевірок (під нагляд прокурора) за фактами вчинення злочинів та, паралельно з цим, — запустити в дію норми КПК України по кримінальним проступкам, відновити наглядові повноваження вищестоящих прокурорів по нагляду за додержанням законів правоохоронними органами по боротьбі зі злочинністю, встановити чітку відповідальність керівників правоохоронних органів за нерозкриті злочини; повернути прокурорам повноваження на внесення подань про притягнення слідчого чи оперативного працівника до дисциплінарної відповідальності та відновити прокурорам функцію щодо здійснення координаційних нарад керівників правоохоронних органів з питань об’єднання
зусиль у боротьбі із злочинністю (окремі законопроекти) і т.д. (готовий в цьому напрямку надати свої пропозиції).
— Відновити систему координації та взаємодії в системі підрозділів Національної поліції України, в першу чергу, підпорядкувавши керівникам місцевих органів поліції всі наявні в системі поліції органи та підрозділи, відновити діяльність підрозділів дорожньої поліції та УБОЗ.
— Зобов’язати керівників Нацполіції, прокуратури, СБУ та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, регулярно (кожних півроку та рік) узагальнювати та аналізувати стан злочинності в державі та регіоні, звітувати про стан злочинності, протидії їй та дотримання прав і свобод громадян, з’ясувавши причини будь-яких негативних проявів, з залученням органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськості та ЗМІ.
— Удосконалити та покращити суттєво систему оплати праці поліцейських, прокурорів та інших низькооплачуваних правоохоронців, максимально приблизити їх до рівня оплати детективів НАБУ і прокурорів САП, повернути при цьому попередні пільги, в т.ч. і щодо скасування норми щодо максимального розміру спеціалізованих пенсій і т.д. Реалізація цих пріорітетних напрямків діяльності правоохоронних органів під професійним керівництвом допоможе реанімувати роботу правоохоронної системи та налагодити її результативність і ефективність. Іншого виходу просто не існує!

Наразі найгучнішим та найпопулярнішим правоохоронним органом в ЗМІ позиціонує себе Національне антикорупційне бюро України. На Вашу думку, діяльність НАБУ: це дійсна боротьба з корупцією чи все таки — обман суспільства?
 

Справді, на сьогодні корупція залишається однією з найсерйозніших проблем України, оскільки влада не забезпечувала ефективного механізму протидії корупційним проявам, можна навіть сказати провокувала її. Національне антикорупційне бюро і створене було, перш за все, для того, щоб протидіяти кримінальним корупційним правопорушенням, які вчиняються вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці. Зауважу, що НАБУ — правоохоронний орган з досить широкими силовими та процесуальними повноваженнями, так би мовити — «власною» Антикорупційною прокуратурою та силовою підтримкою. Тобто, законодавчих можливостей, щоб максимально ефективно боротись з підслідною їм корупцією у цього органу більш ніж достатньо. Проте, щоб дати відповідь на питання чи ця боротьба дала реальні плоди зупинюся на результах їх діяльності за 2016 рік. Так, за період з 04.12.2015 по 27.01.2017 (від початку їх функціонування) кількість зареєстрованих заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесених законом до підслідності Національного бюро, становила 696. В свою чергу, кількість зареєстрованих кримінальних проваджень за цими фактами складає всього 264 (38%), у яких 158 особам повідомлено про підозру, 5 осіб у перебувають розшуку, заведено 26 оперативно-розшукових справ, за якими зареєстровані всьоо 4 кримінальних проваджень. Із названих 264 кримінальних проваджень детективами НАБУ було завершене досудове розслідування та передано до суду 50 проваджень, що становить лише 19%, по яким складено обвинувальні акти щодо 69 осіб. З цих направлених до суду кримінальних справпо 4-х провадженнях відносно 11 осіб набрав законної сили обвинувальний вирок суду. Тепер зверніть увагу, що це за справи і хто по них притягнутий до кримінальної відповідальності: це 2 вироки в справі про, так звані, «Кіотські гроші» — один штраф і один з обмеженням волі з випробувальним терміном, 7 вироків у газовій справі Онищенка, фігуранти якої пішли за угоду зі слідством (тобто ніхто фактично не засуджений до реального покарання), 1 вирок — штраф відносно судді Луганської області, ще 1 — штраф відносно одного рядового прокурора в Херсонській області. Таким чином, в результаті ми отримали такий кінцевий результат: за рік роботи НАБУ лише 3 рядові особи сплатили штраф, інші «покарання» залишилися лише на папері. Ще раз акцентую увагу, що ні перших осіб держави, ні Міністрів, ні їх заступників чи членів Рахункової палати, ні членів Ради Нацбезпеки та НБУ так розрекламований новостворений правоохоронний орган, тобто НАБУ, не притягнув до кримінальної відповідальності, хоча це їх першочергове завдання. Такі фігуранти розслідуваних ними справ як помічники суддів чи народних депутатів, чи тіж беззахисні місцеві прокурори та судді районного суду – це не рівень такого надпотужного антикорупційного органу, тим більше з такими надвеликими повноваженнями! Тому, говорячи про діяльність НАБУ, яка на сьогодні пов’язується лише з численними процесуальними порушеннями, постійним піаром та величезними затратами з Державного бюджету, можна зробити висновки, що їх діяльність себе не виправдовує. Навіть ті так прозпіарені та розрекламовані затримання та вручення підозр народному депутату Онищенку, представнику попередньої влади – голові ЦВК Охендовському, добровільно здавшому депутатський мандант Медяннику та навіть члену нинішніх керманичів нашої держави – голові ДФС Насірову, супроводжуючи це вес явними проявамит порушення законів та процесуальних прав цих осіб, що в майбутньому може негативно позначитись на результатах розслідувань, бо докази вини, які зібрані в таких умовах, можуть бути визнані судом як недопустимі.

Загалом, Україні потрібен подібний антикорупційний орган, якщо так, то в якому вигляді на Вашу думку він повинен функціонувати?

Практика створення антикорупційних органів має право на життя, тим більше, що в деяких країнах світу це дійсно дало не погані результати. Але, знову ж таки, реалізація та унаслідування світового міжнародного досвіду в Україні відбулися лише формально. Тобто, антикорупційні органи створені, проте формат їх функціонування абсолютно інший. Для наглядності поясню, що аналогу антикорупційної системи, яка створюється в Україні, немає в міжнародній практиці. Зокрема, серед існуючих в світі моделей антикорупційних структур можна виділити такі:

— багатоцільові агентства, які мають правоохоронні повноваження та превентивні
функції. У більшості випадків кримінальне переслідування є відокремленою функцією і залишається закріпленою за органами прокуратури, що зроблено для забезпечення системи стримувань і противаг, тобто задля уникнення ситуації можливого зосередження повноти влади в руках якого-небудь державного органу (з огляду на те, що спеціалізовані органи вже наділені широкими повноваженнями та є відносно незалежними). Таку модель створення антикорупційних органів використовують Гонконг, Сінгапур, Литва, Латвія, Австралія, Ботсвані, Уганда та ряд інших країн.

— служби боротьби проти корупції в структурі правоохоронних органів (поліції чи прокуратури); Такі органи переважно поєднують три функції правоохоронну, превентивну та просвітницьку у в рамках одного відомства та відповідно пізвітні Генеральному прокурору чи Головному поліцейському. Ця модель є найпоширенішою у країнах Західної Європи. Прикладами є Норвегія, Бельгія, Іспанія, Хорватія, Румунія, Великобританія.

— інституції із запобігання корупції, розроблення політики і координації дій, які не мають
повноважень правоохоронних органів. Таким чином, у світлі вимог міжнародних стандартів, однією з найважливіших і обов’язкових рис спеціалізованих органів по боротьбі з корупцією є не повна незалежність від судового контролю і прокурорського нагляду, як це нав’язується в Україні, а достатній рівень організаційної і операційної автономії, гарантованої інституційними та юридичними механізмами, спрямованими на попередження неправомірного політичного втручання, а також забезпечення «попереджувальної слухняності» інституцій. Тобто, під такою незалежністю в Європі розуміють, насамперед, деполітизацію антикорупційних інституцій. Але, жоден державний орган не може користуватися повною незалежністю, як це фактично впроваджується у нас, особливо — якщо він наділений слідчими повноваженнями, що передбачають обмеження прав осіб. Усі світові органи з боротьби проти корупції залежать та є підзвітними певній владі і лише дуже небагато з них мають конституційний статус, еквівалентний статусу судових органів або омбудсмена (до речі, такий рівень незалежності не вимагається і не рекомендується міжнародними стандартами), але, до такого рівня Україні, як би не було неприємно визнавати — необхідно ще дорости. Враховуючи це, вважаю і переконаний в цьому, що антикорупційні органи повинні бути закріплені, підзвітні та піднаглядні Генеральному прокурору, а не його безпорадному заступнику. Їх діяльність повинна перевірятися та керуватись не лише так званими Громадськими радами, які фактично підпорядковуються «грантоїдам», а й правоохоронним відомствам — задля забезпечення дотримання, перш за все, конституційних прав громадян. Це і є європейський шлях для створення і розвитку антикорупційних органів, а не розширення їх прав і непродуманих сприянь для підтримки їх непрофесіоналізму, а тим більше – беззаконня, яке вони весь час вчиняють!

Однією із причин затягування (гальмування) винесення вироків по корупційним правопорушення за версією антикорупційних органів є нереформований суд. Чи вважаєте Ви це реальною перепоною у боротьбі з корупцією?

Звичайно, що сьогодні судова система у кризовому стані: постійне реформування, очищення, ліквідація судових ланок, кадровий дефіцит, безліч суддів втратили свої
повноваження і досі не призначенні безстроково, мабуть і корупція в судовій
системі існує, проте, це не причина всю відповідальність по відсутності результатів роботи правоохоронних органів, вт.ч. і антикорупційних, перекладати на суддів.
Чомусь ні Національна поліція, ні Служба безпеки України, ні органи прокуратури не називають суди як основну причину відсутності результатів по притягненню злочинців до покарання, хоча вони розслідують значно більше кримінальних справ ніж НАБУ і САП. Ці пошуки «крайнього» та вибивання для себе створення власного «ручного» суду (антикорупційного) у антикорупційних органів вже відображаються у певній тенденції. Дійшло навіть до того, що Антикорупційне бюро та Спеціалізована прокуратура розробили на власних сайтах реєстр справ, розгляд яких, за їх
твердженням, залежить виключно від суддів та які, нібито, його затягують. Насправді
ж, такий стан речей як перенесеня судових засідань, відсутність трійок суддів,
не достаток слідчих суддів і т.д. це ситуація, яка характерна не тільки у справах НАБУ, а у всіх інших. Це загальна проблема сьогодні в судовій системі, яка потребує вирішення з боку керівництва держави, а не вина якогось конкретного судді чи голови суду. Тому,
акції протесту, які осаннім часом набули регулярного характеру під стінами суду
(наприклад, під час розгляду справи Насірова) при розгляді резонансних корупційних справ переслідують, на мою думку, виключно мету здійснення тиску на суддів та винесення необхідних рішень для НАБУ, САП, приближених до них політиків та так званих активістів, а аж ніяк не зусилля громадськості задля встановлення
справедливості. Тому, вважаю, що нашим антикорупційним органам необхідно краще зосередитись на зборі, виявленні та фіксуванні належним чином доказової бази корупційних правопорушень, тоді перекладати вину за свій провал не доведеться ні на кого!

Наостанок не менш важливе питання. Нещодавні резонансні справи Охендовського, Насірова, Мартиненка, які знову ж таки розслідуються детективами НАБУ, чи бачите Ви в них перспективу чи це чергове відволікання суспільства?

Хотілося б бачити якісь результати і в названих Вами справах, але, маю, відповідні сумніви. Я вже говорив, що не бачу взагалі будь-яких перспектив у справі Охендовського за фактами одержання ним неправомірної вигоди, бо, по-перш, за цим фактом з боку НАБУ прослідковується вибірковість, так як так звані списки «чорної бухгалтерії» Партії регіонів містять багато різних прізвищ, які начебто отримували великі суми коштів, а звинуватили одного лише нинішнього голову ЦВК, по –друге, навіть випускник юридичного ВУЗу знає про те, що в разі одержання неправомірної вигоди до кримінальної відповідальності повинна притягуватися і та особа, яка передавала цю вигоду, в той час як про неї НАБУ нічого не говорить, мабуть, бо її не
існує, по-третє, я так і не зрозумів за які саме дії Охендовський одержував
неправомірну вигоду, бо ті, про які говорили в ЗМІ, не є виключно притаманні голові ЦВК, тому, я не впевнений, що детективи НАБУ і антикорупційні прокурори доведуть, що була подія злочину, а тим більше – чи доведуть винуватість йього підозрюваного, бо ЗМІ обговорюють питання про наявність у справі кількох протирічливих судово-почеркознавчих експертиз щодо підписів начебто Охендовського, так як судові експерти заявляють про неможливість ідентифікувати підписи по світлокопіях документів.
Сумніваюся я і в наявності судової перспективи у справі Насірова саме по тому епізоду, який йому інкримінують. По-перше, розстрочення заборгованості по сплаті податків це право голови ДФС, навіть якщо він в цій саме ситуації і допустив якість відхилення від звичної практики. По-друге, я не впевнений, що в результаті його таких дій заподіяно державі мільярдної школи, так як назване підприємство могло погасити
заборгованість і в майбутньому. По-третє, у справі детективами прокурорами САП
було допущено цілий ряд процесуальних порушень прав Насірова, які можуть теж
вплинути на допустимість і належність зібраних у справі доказів його винуватості.
Я не можу бути категоричним щодо наявності судової перспективи по справі Мартиненка, бо в ЗМІ фігурють і справи, які начебто розслідують відносно нього правоохоронні органи інших держав.Але, виходячи із наявної інформації, зокрема наданої і самим НАБУ (взяти хоча б ту ж схему ймовірного розкрадання державних коштів), з неї можна зробити висновок про ймовірність виникнення по цій фінансовій операції подіїї злочину, а що стосується винуватості Мартиненка у причетності до цього
кримінального провадження, то я в цьому глибоко сумніваюсь. Є досить непереконливою позиція НАБУ і Сап щодо доведеності співучасті Мартиненка у
перерахуванні грошовиз коштів у завищеній сумі на підприємство за кордоном, яке
начебто афілійоване (тобто належить йому), що довести на практиці практично
неможливо! Виходячи із такої моєї оцінки судових перспектив цих справ, нехай мне вибачать, я більше вбачаю тут відволікання суспільства від реальної боротьби із корупцією, її імітацію, наближенням річного аудиту (перевірки) НАБУ та бажанням утриматися на посадах, а їх лобістів – приховати фактично свій провал в навязуванні Україні своїє концепції по боротьбі з корупцією. Як би це було не так, то окрім Мартиненка чи Насірова у справах НАБУфігурували б значно важливіші персонажі зі всім нам відомими прізвищами із найвищих ешелонів влади і з середовища народних депутатів провладних фракцій.

Екс-заступник
Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат,

Олексій Баганець