Ми хочемо розповісти про тих, хто не по своїй волі лишився населенням зони беззаконня – про дітей сиріт. На Донбасі і в мирний час існували покинуті діти, зараз вони стали зайвим елементом структури ДНР чи ЛНР.
Після підписання Мінських договорів, Донбас фактично перетворився на буферну зону. Хто його населяє, як взагалі живуть там зараз люди – для багатьох просто незрозуміло.
Ми хочемо розповісти про тих, хто не по своїй волі лишився населенням зони беззаконня – про дітей сиріт.
На Донбасі і в мирний час існували покинуті діти, зараз вони стали зайвим елементом структури ДНР чи ЛНР.
Чому зайвим?
Дитячими будинками опікувалося Міністерство соціальної політики. Після окупаційних заходів стали фактично недоступні навіть елементарні дані про життя дітей.
Багато вихователів сиротинців лишилося разом зі своїми вихованцями: зарплату не платили з липня, проте деякі працівники отримали, хоч і мізерні, але бодай якісь гроші за січень місяць.
Педагоги розповідають, що не могли покинути малечу через багаторічний досвід роботи та моральний обов’язок не дає їм просто вирушити в евакуацію: «Ми – це все, що є в цих дітей. А вони - наше «все». Ось, Даша, у неї ДЦП, але вона робить свої перші кроки, а ось Максим. В свої 3 роки він вимовив своє перше слово», - розповідають вихователі дитячого центру в Шахтарську.
Фактично ДНР зобов’язалося контролювати дитячі будинки, але на практиці їжею, реманентом, одягом центри виховання забезпечують українські волонтери, міжнародні організації і навіть наші військові намагаються хоч якось допомогти тим, хто лишився поза контролем державного законодавства.
