724 слова і 70 скоромовок - в одній. Українська телеведуча — Анастасія Смєхова — встановила Національний рекорд. Вона створила і виконала Найдовшу скоромовку в Україні — “Про садівника та Пилипову родину”.

Текст надзвичайно складний і незручний для вимови, що робить його прекрасним тренажером для усіх, хто хоче удосконалювати свою дикцію та виправляти дефекти мовлення. Це комбінація українських скоромовок абсолютно на всі складні звуки алфавіту: Ж, Ч, З, С, Б, П, В, Ф та інші.  А також важкі склади і словосполучення. Якщо читати скоромовку щодня, навіть найскладніший текст буде для вас набагато легшим.

Що штовхнуло телеведучу на створення цієї скоромовки? Каже, що  шукала собі текст для покращення артикуляції перед ефірами. Але натикалася лише на російську “Лугурію” в перекладі українською. А це категорично її не влаштовувало. Хотілося чогось автентичного.

“Не гоже калькувати когось, якщо можна зробити щось своє”, - переконана Анастасія. Врешті вирішила написати сама ідеальну скоромовку на всі групи м”язів мовного апарату.

“Створити своє — краще! Так ми зберігаємо нашу унікальність і самобутність. Що таке скоромовка? - це те, що складалося народом століттями. Тому, коли ми говоримо про ідеальну скоромовку для тренувань саме УКРАЇНСЬКОЇ, рідної нам мови, варто зануритися в НАШУ історію культури, а не підглядати до сусідів. Ким би вони не були....” - певна рекордсменка.

Текст скоромовки Анастасія виклала у себе на сторінці у Фейсбуці для загального користування. І рекомендує усім, хто хоче удосконалювати свою дикцію.

 

“ПРО САДІВНИКА ТА ПИЛИПОВУ РОДИНУ”

У четвер четвертого числа за чверть четвертого дня у центрі столиці садівник роз - садівникувався. Та так розсадівникувався, що разом із садом роз висадив ще й сад азалій, сад каприфолій та розарій у садочку навпроти потім ще навпроти, та ще навпроти. Там, де росла липа біля Пилипа, який жив із Пилипицею та пилипилинятами. Як раз із пилипилинятами у цей час пиляв Пилип поліна з лип. Притупив пилку Пилип. А потім Пилип і Пилипко поливали липки. Виросли липки й у Пилипа, й у Пилипка. А Пилипиця напекла пироги перепечені, перцем переперчені. Бо була засмучена, змучена, та вимучена тим, що всю ніч миші в шафі шаруділи, шість шарфів шерстяних з`їли. І хотіла влізти в шафу кішка, там де шурхотить у шафі мишка. Але мишка раз прийшла до кішки, уклонилась кішці в ніжки, кішці – смішки, мишці – нітрішки. Та обидва потім так вимокли перемокли під жахливою зливою під кущем, з жуком та джмелем,  що здружилися. Тому був собі коточок, украв собі клубочок – та й сховався в куточок. А Пилипиха плакала-неплакала, їй плакати – нема коли. Та так з відчаю, що шарфи з’їли, голосила переголосила, що заболіло горло в господині, бо багато говорила, переговорила, перенаговарювала на мишку, кішку, й сусідську кішку й мишку, та ще й шишки на сосні та шашки на столі. І побігла стежинами, поміж ожинами, туди, де у діброві - дуби, під дубами - гриби, трава - між грибами, хмарки - над дубами. Й млин стоїть, скоро не вистоїть. Там є собі макітра, що переполумакітрилася на маленькі переполумакітренята. І є собі цебер, що переполуцебрився на маленькі переполуцебренята. І всі вони догори з крупою. Прилетіли горобці – говорили про крупці; не про крупці, не про крупицю, а про крупячко. От і набрала Пилипиця на млині борошна та крупячка жменями й торбинами. А на пагорбі одна торба впала та котилася з високого горба, в торбі паляниця Пилипу й Пилипиці. Пилип знизу верещить, Пилипиця зверху пищить, торбина тріщить. Одначе котилася вона, не перекотилася, тріщала та не тріснула. Як раз у цей час їхала Хима до Максима візком-тарадайкою; тарадайка торохкоче, сива кобила везти не хоче. Бо підкова клокоче. Наче лелека до лелеченят летіла й клекотіла. От біля тарадайки з її хазяйкою й спіймала Пилипиця торбицю, яка лавірувала лавірувала та невилавірувала. А поруч чорно-білий чорногуз у болото чорне вгруз і чапля сохла, чапля чахла, чапля здохла. Дорогою Пилипиця зупинилася біля броду, біля саду, там де бабин виоран город. Де барабанять по городу бараболя та горох. А горох у городі виріс небувалий, одначе горобці город пограбували. Одне втішило, що бабин біб розцвів у дощ. Буде бабі біб у борщ. Набрала й бобів собі господиня, й гороху. А трохи далі в горішнику горішенька горішками обвішана. Обтрушують горішки Орішка та Тимішка. Попросила в малих малу жменю малих горіхів для милих своїх малих. Їхній батько Гриць ніс горіх через поріг. Став на горіх, упав на поріг. Тому що всю ніч пильно поле пильнував, перепелів полював. А Пилипиця згадала, як приснивсь сьогодні сон сусідці, що приніс їй сусіда сік з суниці. То вона вже за суницю не питала, лише горіхів повну жменю набрала. Й побігла знов Пилипиця поміж ожинами назад стежинами додому, щоб напекти для синців-молодців свіженьких млинців, пироги ж були - перепечені, перцем переперчені. А вона ж, мов та квочка, що ходить коло кілочка, водить діточок коло квіточок, над своїми синами носиться без устану. Тому за годину були у печі смачні та гарячі пшеничні калачі. Зі свіжою ожиною, бабиними бобами, горохом та сиром з горіхами з орішника, що збирали Тимошка й Оришка. І хвалили молодці ті млинці на молоці і гарячі калачі, що пеклися у печі. Коржі – з медом, коржі – з маком, і смаженя – з пастернаком, і галушки – з лютим перцем, господиню з добрим серцем, що ще й сусідам усім за спасибі дала ще й хрону, дала риби, маківку – до мачини, перченятко – до перчини. А потім чорним вечором пригощала й синів, й гостей чаєм з печивом. А дідусь Опанас купив ананас. Кликав: приходьте до нас – почастуємо вас. А Пилипиця стільки наготувала переготувала, що не до ананасів їй було, і вона кликала перекликала усіх сусідів, та їхніх сусідів із сусідніх дворів до себе, та накликала усе місто. Їли, їли не переїли, та ще й на завтра лишилося. Був бик тупогуб тупогубенький бичок, у бика біла губа була тупа. Тож дісталося і йому ласощів з Пилипихиного стола.
Отже, хочеш їсти калачі – не лежи на печі! От такий вийшов бенкет на весь світ, а все через того садівника, що розсадівникувався своєю розсадою роз.