- Головна
- Новини
- Новини України та світу
- Вадим Чорний: Сенат США розглядає резолюцію S.J.Res.5: чи обмежать законодавці військову участь Америки в Україні
Документ покликаний визначити межі президентських повноважень у контексті допомоги Києву. Дискусія в Сенаті стала політичним маркером — де проходить межа між підтримкою союзника та втручанням у війну.
У Сенаті США тривають дебати навколо резолюції S.J.Res.5, якою пропонується зобов’язати президента вивести американські сили з будь-яких бойових дій на території України, якщо такі дії не були санкціоновані Конгресом.
Документ ініційований групою сенаторів, які вважають, що адміністрація президента перевищує межі дозволеної військової допомоги, надаючи Україні не лише зброю, а й фактичну участь у плануванні операцій.
Хоча формально Сполучені Штати не ведуть бойових дій, передача розвідувальних даних, логістична підтримка та технічна координація викликають юридичні питання.
Автор резолюції, сенатор-республіканець Ренд Пол, наголосив:
«Ми повинні поважати Конституцію. Жоден президент не може розпочинати військові дії без мандату Конгресу, навіть якщо це робиться під виглядом допомоги».
Дискусія в Сенаті не зводиться лише до політичних баталій. Це — боротьба за принцип: хто визначає межі війни і миру у демократичній державі.
Прихильники резолюції апелюють до Закону про військові повноваження (War Powers Resolution, 1973), який чітко встановлює, що лише Конгрес має право оголошувати війну або дозволяти використання військової сили.
Опозиційна сторона — переважно демократи — наголошує, що Україна не є театром воєнних дій для США, а надання підтримки не є військовим втручанням, а лише виконанням міжнародних зобов’язань.
Сенаторка Демократичної партії Джин Шагін підкреслила:
«Розвіддані, фінансування, логістика — це елементи партнерства, а не війни. Америка не відправляє солдатів, ми відправляємо підтримку».
Попри це, слухання в Сенаті перетворилися на майданчик для обговорення ширшого питання: чи може допомога Україні непомітно перетворитися на пряме втручання у війну.
Поява S.J.Res.5 викликала резонанс не лише у Вашингтоні, а й серед союзників по НАТО.
Європейські аналітики побоюються, що така резолюція, навіть якщо вона не буде ухвалена, може охолодити політичну волю до допомоги Києву.
Для Кремля же сам факт дискусії — сигнал, що в американському суспільстві існують внутрішні розбіжності щодо українського питання.
Деякі міжнародні оглядачі порівнюють ситуацію з подіями часів війни у В’єтнамі, коли Конгрес теж вимагав повернути собі контроль над рішеннями про військове втручання.
Тепер історія повторюється у цифрову епоху — з тією різницею, що йдеться не про солдатів, а про алгоритми, дрони й супутники.
Як юрист і керівник громадської організації, я розглядаю резолюцію S.J.Res.5 не як крок проти України, а як інструмент правової визначеності у системі влади США.
Американська демократія завжди базувалася на принципі поділу влад, і будь-яке рішення, яке уточнює межі між виконавчою та законодавчою гілками, створює передбачуваність — навіть для партнерів Вашингтона.
З української точки зору, така резолюція не становить загрози, якщо її наслідки будуть правильно витлумачені: вона не забороняє допомогу, а лише вимагає прозорого механізму ухвалення рішень.
Фактично, це означає, що підтримка України стає інституційно контрольованою, а отже — більш стабільною.
Більш того, якщо Конгрес отримає постійний механізм санкціонування допомоги, Україна зможе апелювати до нього як до гарантії зобов’язань США, а не просто до політичної волі Білого дому.
Це важливо з погляду міжнародного права: будь-яка допомога, схвалена Конгресом, має силу закону і стає частиною офіційної зовнішньої політики Сполучених Штатів.
Таким чином, навіть якщо S.J.Res.5 буде ухвалено, вона лише підсилить легітимність американської підтримки, зробивши її юридично обґрунтованою.
Україні ж необхідно розуміти, що у демократичній системі такі внутрішні процеси — не ознака слабкості, а підтвердження зрілості інститутів, які діють не емоційно, а в рамках права.
Резолюція S.J.Res.5 — це тест для американської демократії й водночас сигнал світу, що підтримка України проходить через суворий контроль і правові механізми.
Конгрес не відмовляється від Києва — навпаки, він формалізує свою участь, створюючи прозорий баланс між політикою, військовою допомогою та конституційними обмеженнями.
Для України така правова конкретизація є плюсом: чим більше рішень ухвалюється відкрито і законно, тим надійнішими стають міжнародні зобов’язання наших партнерів.
Розподіл повноважень — це не крок назад, а запорука того, що підтримка України матиме законну основу, незалежно від політичної кон’юнктури у Вашингтоні.
