13 березня 1969 року в Києві сталась Куренівська трагедія. Це був день, коли потужний селевий потік із Бабиного яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку. Жертв була незліченна кількість. Адже ніхто серед жителів тієї місцевості навіть не здогадувався про те, що сьогодні вони більше не повернуться додому.
Все починалось із декількох струмочків води, які переливались протягом 11-12 березня. Але через те, що вода є непередбачуваною стихією, ніхто навіть уваги не звернув на те, що вода виходить за межі. Жодних передвісників того, що трагедія станеться не було. Саме через це ніхто і не евакуював населення із цієї зони. Проте вранці, приблизно о 6.45, 13 березня дамбу повністю розірвало. Вся вода потекла вниз. Тож приблизно о 9.30 сильний потік, який вільно проходив 5 метрів за секунду, дістався Куренівки. 30 гектарів вкрило водою. Потік знищував все на своєму шляху. Перевертались автомобілі, автобуси, трамваї, падали стовпи електричних мереж, рвались дроти. Один з автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав. Видовище було жахливе.
Проте минуло вже 60 років. Багато чого забулось, і залишилось лише в пам’яті тих, хто постраждав там. Але пам’ятати про це варто. Володимир Зеленський вирішив сьогодні нагадати всім: “Ця трагедія, як і Чорнобиль та інші сумні сторінки нашої історії, спричинені так званим людським фактором, є гірким уроком для суспільства й пересторогою для влади, завданням якої є завжди створювати безпечні умови для громадян. Вічна пам’ять загиблим! Співчуття тим, хто втратив своїх рідних і близьких у цій трагедії”. Та для того, щоб це більше не повторювалось, ми маємо пам’ятати про те, що тоді сталось. І не лише пам’ятати, а й намагатись більше не припускатись таких помилок.
