На жаль, більшість українців живе через призму рожевих окулярів. Мова піде навіть не про карантин. Більша частка наших співгромадян готова повністю довіряти владі й жити за видуманими правилами. І все для того, щоб забезпечити примару своїх потреб. Ми віддаємо право державі на будь-які дії та без надії сподіваємось. Що ми отримуємо? Пусті обіцянки та ганебне ставлення до свого народу, які змушені терпіти. Хто, як не народ відплачується за безвідповідальність нашої влади.
Візьмемо пільги та допомогу. Кожен хто їх отримує тримається за них руками та ногами, а інші не помічають, що уряд тільки ускладнює життя не лише тому бізнесу, що помалу розвивається, а й тому, що ледь дихає. В підсумку з країни просто тікають ініціативні люди та виводяться чесні капітали. От і тоді держава починає зазирати до гаманців пересічних людей. Це зачароване коло нам не розірвати. Натомість потрібно вчитися правильно ставитися до власної держави. Вивчати внутрішні та зовнішні процеси, щоб не дати себе обкрадати. Якщо держава не в змозі допомогти, то хай не обдурює Вас.
Розглянемо питання з житлово-комунальними тарифами. За кілька років їх підняли так, що людина не може звести кінці з кінцями. При цьому аргумент чуємо тільки один: тарифи треба підняти до економічно обґрунтованого рівня. А от який це рівень ніхто нікому пояснювати не збираються. Від того, що люди мало знаються в політичних та економічних справах нашої держави легше запудрювати мізки. Кожен, хто отримав субсидію, промовчав. За кілька років було витрачено багатенько бюджету країни. Наразі у влади не вистачає бюджету ані на модернізацію, ані на субсидії.
Наше завдання знати свої права та добиватися від держави обіцяних «послуг». Українці потребують сильну державу без жорстоких репресій та війни. Сильну значить чесну та справедливу. Це коли у народу не крадуть, а поліціянт може арештувати міністра за порушення закону, а пересічний громадянин у суді отримає справедливий вердикт. Така сильна держава забезпечить мінімізацію корупції. Такі чіткі правила повинні створити й вони мають запрацювати. Але навіть вдосконалення політичної системи – це лише початок, яким може скористатися держава. Допоки органи влади житимуть в особняках без електоральних наслідків – політична корупція залишатиметься ключовою загрозою національній безпеці.
Мораль, вона ж і висновок: держава – це інструмент, а держслужбовець – це менеджер, якого ми наймаємо користуватись цим інструментом заради досягнення спільної мети та користі. Очевидно, що такий менеджер має бути навченим і підготовленим, щоб виконувати свої обов’язки. Нічого містичного в державній машині немає. Це хай і бюрократичний, але державний апарат.
