Цікаво, що "puerta" іспанською означає "двері".
Для "Севільї" вони довго були зачинені. Клуб взяв два трофеї у сорокові, але без продовження. Навіть закляті вороги з "Бетісу" виглядали на його фоні успішнішими.
Їх обох - "Севілью" та "Бетіс" - несподівано штовхнув наверх виліт у Сегунду у 2000-му. Вже скоро на "Беніто Вільямарін" розкрився Хоакін Санчес - найбільша клубна легенда, що завершить кар’єру наступного вікенду у 41 рік. Ну, а "Севілья" - то взагалі.
Президент Хосе Марія Дель Нідо знайшов Мончі на пост спортивного директора; Мончі поставив Пабло Бланко на пост технічного секретаря - і закрутилося.
Перемог було більше, ніж коли-небудь бачили місцеві, і ось у чистий четвер 27 квітня 2006-го "Севілья" вже боролася за свій дебютний європейський фінал проти "Шальке". В Гельзенкірхені команди не забили, і перші 90 хвилин на "Пісхуані" теж завершили без голів - "Кобальтові" тоді були не ті, що зараз.
Гра перейшла у додатковий час, і на 101-й хвилині м’яч потрапив до 20-річного лівого захисника Антоніо Пуерти, а той без обробки як не вдарить…
Двері в еліту були вибиті потужним ударом лівою. "Севілья" вийшла до фіналу, де розгромила "Мідлсбро" і взяла свій перший європейський трофей.
А ще через рік фото Пуерти, який святкував свій найголовніший гол, приклеять до його труни.
***
Серце. Аритмогенна кардіоміопатія правого шлуночка.
Кажуть, що цей діагноз зустрічається у однієї людини з 5,000, і призводить до аритмії при великих фізичних навантаженнях.
Пуерта не знав, що хворий. Після сенсаційних трофеїв у 2006-му "Севілья" повторила свій успіх через рік і закріпилася серед найкращих команд Європи. Само собою, усі гравці регулярно проходили медогляд, де їм робили кардіограму, але Антоніо казали, що з ним все добре.
Це також цілком влаштовувало "Реал", який за кілька тижнів до трагедії запропонував "Нервіону" 37 млн євро та Сісіньо за Пуерту й Дані Алвеса.
Севільці тоді взяли час подумати. Команда рвалася в ЛЧ, дорогою прибила вдома грецький АЕК, і все в них було добре. Мадрид? Він вже відставав. Фреді Кануте й Ренато удвох розгромили його в Суперкубку.
Трагедія трапилася, коли команда досягла свого піку - 25 серпня 2007-го, у 1-му турі нового чемпіонату з "Хетафе". Пуерта тоді вийшов в старті і грав, як звичайно, поки на 30-й хвилині не впав на газон. Андрес Палоп був найближче до епізоду і одразу почав сигналізувати лаві запасних, що біда. Лікарі вибігли на поле, майже миттєво виїхала і швидка.
Антоніо помер не одразу. Він прокинувся, навіть сів на газон. Публіка аплодувала, але він, здавалось, її не чув і в такому стані пошкандибав у роздягальню, де знепритомнів ще раз.
Команда цього не знала. Вона вийшла на другий тайм із надією, що все обійшлося, і на радощах порвала "Хетафе" - 4:1.
"Нічого не віщувало лиха. Після втрати свідомості він зміг підвестися і дістатися до роздягальні. Знай ми, що ситуація настільки серйозна, ми припинили б грати", - зітхав захисник Андреас Хінкель.
"Севілья" навіть вилетіла у Афіни на матч-відповідь кваліфікації ЛЧ, але зіграти його не змогла - 28 серпня команді повідомили, що Антоніо помер.
***
"Він був винятковою дитиною, милим, веселим і дуже севільським. Йому подобалося все, що було пов’язано з Севільєю. І ще я добре знав його родину. Для мене це було як втратити члена сім’ї ", - каже Пабло Бланко, який відкрив Пуерту та підписав з ним перший контракт.
Хлопцю тоді було 12 років, і його сім’я жила у 200 метрах від "Пісхуана", в самому серці міста.
У ті часи то була глибока футбольна периферія. "Валенсія", Депортіво", "Мальорка" - ось хто задавав тон. Але на вулицях Севільї вже підростала відповідь.
Хосе Антоніо Рейєс та Серхіо Рамос, зрештою, не стали чекати і пішли, як тільки запропонували великі гроші. А от Хесус Навас лишився.
Бланко впевнений, що залишився б також і Пуерта, який мав талант доповнити найкраще іспанське покоління на майбутніх чемпіонатах. Луїс Арагонес вже випускав його у збірній.
"Антоніо був універсальним футболістом, здатним грати на різних позиціях. Він знав, як зарекомендувати себе, і щодо нього прогноз був одностайним - він провів би багато років у Севільї та національній збірній", - згадує товариш Пуерти Кепа Бланко.
Вони дружили і завжди селились в одному номері під час виїздів. Як і Наваса, і Рамоса їх навчив футболу Хоакін Капаррос, а Хуанде Рамос зняв вершки і здобув славу, яку потім ніде не підтвердив. Таке буває, і часто.
А ось що абсолютна рідкість - то це мир між "Севільєю" та "Бетісом". Колись давно одних заснували аристократи, а інших - пролетарі, і хоча час розмив ці грані, ненависть лишилась. Того ж Рамоса якось раз закрили на "Вільямаріні", а президент Дель Нідо називав свого колегу Руїса де Лоперу "п..дорською мордою". Та тільки не після смерті Пуерти.
Того дня два президенти обнялися, а зелено-білі шарфи "Бетіса" лежали на могилі поруч з червоно-білими шарфами "Севільї".
"Пуерта ніби прийшов, щоб об'єднати два захоплення", - згадує Навас. "Два захоплення, які ніколи не об’єднувалися, у той момент зуміли об’єднатися", – додає Кепа.
***
З тих пір пройшло вже понад 15 років, але Севілья не забула нічого.
На 16-й хвилині кожного матчу на "Пісхуані" вболівальники аплодують, адже саме під 16-м номером грав їхній Антоніо.
Зараз це футболка Хесуса Наваса. Він не хотів її брати. "Севілья" просила Ла Лігу вивести номер з вжитку після смерті Пуерти, але та відмовила через правила. Коли ж питання поставили руба, Навас спитав у фанів, і ті його підтримали.
Зараз Хесус на "Пісхуані" за хранителя традицій. Він останній з команди нульових, хто ще не наївся грою, і точно останній, хто не стер з телефонної книги номер Пуерти - каже, не зміг.
"А як тут забути? Севілья - це ж не мегаполіс. Ти майже щодня зустрічаєш його сім’ю, коли йдеш випити кави. І я знаю, що його мати, наприклад, досі не може перетнути проспект Едуардо Дато, що веде до стадіону. Думаю, вона так і не змогла це пережити", - хитає головою Бланко.
Сюди ж, у школу "Севільї", ходить син Пуерти Айтор. Антоніо його не бачив - на момент трагедії Мар Рольдан ще була вагітна. Кажуть, малому дісталася ліва нога батька; його знає все місто.
Ну, і чи треба казати, куди прийшли фани "Севільї" перед матчем-відповіддю з "МЮ"? Звісно, до будинку Пуерти - за допомогою.
"Знаю, Антоніо, ти мене чуєш, і присвячую перемогу тобі. Ти навіть з неба приносиш нам удачу", - говорив після чергового тріумфу в ЛЄ Даніел Каррісу. Так думають усі на "Пісхуані".
А тим часом Мігель Гарсія продовжує жити. Він не грає футбол, але працює на фірмі свого батька, виховує дітей. У жовтні 2010-го у нього точно так само зупинилося серце на полі, але лікарі "Саламанки" витягнули його після 20 секунд клінічної смерті; спрацював куплений за власні 1500 євро дефібрилятор - тоді вони ще не були обов’язкові.
"Я бачив світло. Але воно було далеким і швидко згасло. Я прийшов до тями. Навколо стадіон, лікарі, поруч носилки, всі посміхаються, обіймають мене. Кругом оплески. Я нічого не пам'ятав. І говорю такий: "Що сталося?"
А сталося життя. І хіба бог знає, за якою логікою воно вибирає нас, людей.
