ДУМКИ ПРО “ДУМКУ”

Хорові твори у виконанні Національної заслуженої академічної капели України “Думка” (лауреата Шевченківської премії) у життя автора цих рядків уперше прийшли в далекому дитинстві. Здається, уже в якійсь із подач писав про те, що в бабусиній оселі в Берестечку майже ніколи (за винятком нічного часу) не вимикався гучномовець, і музика супроводжувала мене щоденно, причому найрізноманітніша – класична, народна, естрадна. Бабця особливо любила слухати українські народні пісні, знала їх дуже багато, нерідко співала мені на ніч (і не лише колискові). Тож уже не пригадаю, чи саме від бабусі почув уперше назву капели “Думка” чи цю назву озвучив хтось із ведучих музичних радіопрограм, але ще тоді (нехай по-дитячому) був неабияк вражений злагодженістю голосів і красою акапельного виконання. Іноді, коли такі твори звучали по радіо, бабуся казала: “Як у церкві”, – це був у її вустах найкращий комплімент хоровим колективам, які їх виконували. Звучав він неодноразово і на адресу “Думки”.

Усе це пригадалося мені, коли 9 травня випала щаслива нагода відвідати концерт “Мандри ДУМКИ”, з яким – у рамках концертного туру до 100-річчя колективу, – славетна капела відвідала наше місто. Неповторне дійство відбулося в Палаці культури м. Луцька.

Але спочатку трохи історії. 1919 року, – за часів УНР, – для популяризації української народної пісні була створена Перша мандрівна капела Дніпросоюзу, яку очолив видатний український диригент-хормейстер і педагог Нестор Городовенко. Через рік – уже за більшовиків, – на базі Першої та Другої мандрівної капели Дніпросоюзу (останню очолював славетний Кирило Стеценко) було створено Державну українську мандрівну капелу (власне, назва “Думка” – це й була абревіатура слів “Державна Українська Мандрівна Капела”), яка, зрештою, визначила магістральний напрям у вітчизняній хоровій музиці. З цим знаковим колективом звично асоціюються імена його керівників – Нестора Городовенка (1919–37), Олександра Сороки (1937–39, 1946–64), Михайла Вериківського (1939–40), Петра Гончарова (1940–41), Володимира Мінька (1941–43), Олександра Петровського (1944–45), Павла Муравського (1964–69), Михайла Кречка (1969–83), Віктора Іконника (1983–84). З 1984 року “Думку” очолює Євген Савчук – нині Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, академік Національної академії мистецтв України, голова хорового товариства України ім. М.Леонтовича, голова Національної всеукраїнської музичної спілки.

Період від Великодня до Вознесення – це час, коли у храмах (а нині нерідко і в побуті)  люди вітаються словами “Христос Воскрес!”. Тож зрозуміло, що першим твором, виконаним у згаданому концерті був піснеспів визначного українського композитора Дмитра Бортнянського “Христос Воскрес”, як і зрозумілою є побудова програми, заснованої переважно на творах релігійного змісту – це й “Ангел вопіяше” Михайла Вербицького (автора музики Державного Гімну України), і “Приідіте, воспоїм, людіє” та “Під Твою милість прибігаємо” згаданого вже Дмитра Бортнянського, а також “Воскресіння день” Артемія Веделя, “Благослови, душе моя, Господа” Кирила Стеценка, “У Царстві Твоїм” Миколи Леонтовича, “Іже херувими” Олександра Кошиця, “Отче наш” Валентина Сильвестрова, “Достойно є” Євгена Станковича… Слухаючи ці піснеспіви, знову і знову згадував бабусине: “Як у церкві”. Справді, кожен із них створював майже фізичне відчуття перебування у Храмі Божому, і саме в такому, де завжди звучить досконалий спів хору, керованого досвідченим регентом. А тут маємо ще й ціле сузір’я блискучих диригентів – це й художній керівник “Думки”, народний артист України Євген Савчук, і заслужений діяч мистецтв України Андрій Ворошилов, і керівник чоловічого ансамблю капели, заслужений артист України Олександр Лось. І ще згадувалися крилаті слова одного зі славнозвісних очільників “Думки” – лауреата Шевченківської премії, Героя України, народного артиста України Павла Івановича Муравського: “Чистота співу – чистота життя”. Саме в цьому й криється секрет тієї потужної позитивної енергетики, яка огортає залу під час виступів капели (не був винятком і концерт у Луцьку), й це стосується як колективу в цілому, так і його солістів – таких, як заслужена артистка України Оксана Нікітюк (особливо у “Купальських піснях” із фольк-опери Євгена Станковича “Цвіт папороті” та “Гори мої” Володимира Зубицького), Микола Кушніренко (піснеспів Миколи Леонтовича “У Царстві Твоїм”), Олег Боднарук. Окремої уваги вартий і чоловічий ансамбль Національної заслуженої академічної капели України “Думка” під керівнитвом згаданого вже Олександра Лося. Артисти ансамблю відчувають себе напрочуд упевнено та органічно, виконуючи твори і релігійної, й світської тематики – так, поряд із піснеспівами Д. Бортнянського та А. Веделя, в концерті прозвучали українські народні пісні “Ой, чий то кінь стоїть”, “Як ішов я з Дебречина додому” та “Ставок заснув” (музика Генріха Пфайля, вірші невідомого автора, літературна обробка Івана Немировича), тепло сприйняті слухацькою аудиторією.

“Світський” блок пісень (у виконанні всієї капели) продовжили згадані “Купальські пісні” та українські народні пісні “Сусідка” і “Ой дуб-дуба” (обробка Миколи Ракова). Останню виконували на “біс” і вона мала завершувати концертну програму (яка, до речі, йшла в режимі “безперервника” – без антракту й оголошення номерів), однак слухачі, влаштувавши артистам бурхливу овацію, ніяк не хотіли відпускати їх зі сцени – тож кодою став могутній “Шевченківський акорд” – пісні “Думи мої” та “Садок вишневий коло хати”, які зала слухала стоячи.

Ігор БЕРЕСТЮК