Інформаційне агентство УНТ
Українське Народне Телебачення
Головне в Україні

КІНО НА КОЛЕСАХ: КОРОТКА ІСТОРІЯ ДРАЙВ-ІНІВ, ЯКІ ЗНОВУ В МОДІ

КІНО НА КОЛЕСАХ: КОРОТКА ІСТОРІЯ ДРАЙВ-ІНІВ, ЯКІ ЗНОВУ В МОДІ
176597 ПЕРЕГЛЯДІВ

Драйв-ін - феномен, що зародився в США в 1930-х і досяг піку успіху в 1950-ті, в цьому році набув нового значення: тепер це єдина легальна можливість вибратися на кіносеанс з дому. Як виникли автокінотеатр і чому це стало культовим явищем?

Бізнесмен з Нью-Джерсі Річард Холлінгсхед - молодший придумав драйв-іни в самий розпал Великої депресії. Він вважав, що американці навіть під час економічної кризи не відмовляться від трьох найважливіших для себе речей: їжі, машин і кіно. І просто об'єднав їх, відкривши перший драйв-ін на 400 машин в місті Камден в рідному штаті.

Перший показ відбувся 6 червня 1933 року, і сьогодні 6 червня вважається Національним днем ​​драйв-іну в США. Квиток коштував 25 центів, на в'їзді пропонували купити пиво і снеки. Показували британську комедію «Бережіться дружини».

Зв'язок з їжею виявиться основою для подальшого існування драйв-інів в Америці, тому що більшість з них заробляли не на кіно, а на їжі. Деякі власники існуючих сьогодні драйв-інів навіть жартують, що вони не власники кінотеатрів, а ресторатори, що показують відвідувачам кіно, поки ті їдять.

Однак перший час драйв-іни не користувася успіхом. Машин в США було не так багато, а вимушена економія бензину під час Другої світової війни не сприяла тому, щоб люди могли дозволити собі поїздки в автокінотеатр.

До того ж Холлінгсхед запатентував драйв-ін. Вірніше, він запатентував придумані ним спеціальне розташування машин і розміщення їх на терасах з невеликим підйомом, щоб одні автомобілі не загороджували вид іншим. Якийсь час він продавав ліцензії, але, коли з одним з неплатників відрахувань справа дійшла до суду, патент Холлінгсхеда анулювали. Причина - він не містив ніяких дійсних винаходів. Це сталося в 1950 році.

У 1950-ті роки земля ще коштує дешево, жителі країни масово тікають з міст в активно забудовувальні приміські зони, для життя в яких був необхідний автомобіль.Так що в 1951 році в США було вже близько тисячі драйв-інів. До кінця 1950-х їх буде, за різними підрахунками, від п'яти до шести тисяч. Це більше, ніж кількість звичайних кінотеатрів в країні на той час.

Драйв-ін рекламувався як сімейна розвага. Для цього не потрібно було спеціально готуватися і навіть вбиратися: приїжджай хоч в сукні, хоч в піжамі і без взуття. Про неформальний дух автокінотеатрів згадують усі, хто був причетний до них в їх золоту еру.

Більш того, драйв-іни стали для передмість місцями соціалізації, а цінність приватності і свободи поведінки під час перегляду виявилася істотно вищою. В машинах розмовляли, їли, курили і при цьому не заважали сусідам, що було неможливо в звичайному кінозалі. У підсумку ця приватність і стала проблемою драйв-інів в очах громадськості.

Ще в 1947 році преподобний Вірджіл Ліллі з округу Монтгомері, штат Меріленд, затаврував місцевий драйв-ін під назвою «Пристрасть Сідні» як місце, що надає деморалізуючий вплив на жителів і сприяє безладним статевим зв'язкам.

З одинадцятої вечора в окрузі встановили комендантську годину. Ймовірно, це був перший випадок, коли драйв-іни прямо звинуватили: їх приватність сприяє тому, що глядачі дозволяють собі куди більше, ніж в звичайних кінозалах.

Багато драйв-інів встановлювали свої афіші уздовж шосе, але далеко не всі вказували там назви фільмів.

Драйв-іни перетворилися в місця для побачень, особливо підлітків. Тому, що ця глядацька категорія відкрила для себе драйв-ін, сприяв не тільки його неформальний характер, а й те, які фільми там показували.

Автокінотеатр, якими володіли переважно незалежні оператори, вважалися кінотеатрами з низьким статусом, незважаючи на боротьбу за глядача середнього класу. Тому отримати новий фільм на тих же правах, що й мережевий кінотеатр великої голлівудської студії, було або неможливо, або невигідно.

Так що більшість драйв-інів не крутили нові фільми, що вийшли в прокат нещодавно. Вони стали ідеальним місцем для маленьких студій, які випускали дешеве жанрове кіно.

Заснована в 1954 році студія American International Pictures (AIP) майже одразу зрозуміла, що існує величезний тінейджерский ринок, фільми для якого ніхто не знімає. AIP, напевно, найбільше відповідальна за те, що афіші драйв-інів заполонили назви на кшталт «Вражаюча жінка-монстр», «Щоденники нареченої-старшокласниці», «Я був підлітком-перевертнем» і «Навала людей з літаючих тарілок».

З середини 1950-х істотну частину репертуару драйв-інів становило жанрове кіно, що тримався подалі від голлівудського мейнстріму. Заїхавши в драйв-ін в якомусь 1972 році, замість «Хрещеного батька», який йшов в звичайних кінотеатрах, ви, швидше за все, потрапили б на подвійний сеанс картин з назвами типу «Диявол на колесах» і «Я п'ю твою кров» .

Сьогодні в Сполучених Штатах близько 400 драйв-інів, причому в останні 15 років цей вид кінотеатрів переживає невеликий ренесанс. Стаціонарні автокінотеатри знову почали розглядатися як сімейні місця, куди глядачі стали приїжджати вже з ностальгічних міркувань. А їх власники - часто справжні ентузіасти драйв-ін-руху, переконані, що це невід'ємна частина американського способу життя, яку важливо зберегти.

Передрук матеріалів, використання фото, відео дозволяється тільки за умови посилання на «Інформаційне агентство УНТ» та зазначення автора. «Інформаційне агентство УНТ» не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Редактор: redaktor@unt.ua

© 2018 Інформаційне агентство УНТ Українське Народне Телебачення