На тимчасово окупованій українській землі росіяне разом із місцевими колобарантами провели свої псевдореферендуми, які не мають жодної юридичної сили і за жодних обставин не будуть визнані цивілізованим світом.
Нам телефонують мешканці Запорізької області, які залишилися на окупованій території, і розповідають про обставини проведення так званого референдуму, висловлюючи побоювання, що їх можуть звинуватити у співпраці з окупантами. Запевнюють, що не мали бажання брати участь в так званих референдумах, залишалися вдома. Проте розповідають, що в деяких містах і селищах по домах ходила група місцевих мешканців у супроводі озброєних окупантів і «пропонувала» в їх присутності заповняти бюлетень Зброя під час так званого «вільного волевиявлення» красномовно свідчила, як має проголосувати людина. Особливо сміливі йшли на зіпсування бюлетеня але іноді люди були змушені заповнювати його так, як вимагали окупанти.
Згодом кожен злочин, зокрема тих, хто під час окупації активно допомагав ворогу, буде розслідуваний і винні понесуть відповідальність.
А ми ще раз нагадуємо зміст та застосування ст. 40 Кримінального Кодексу України.
Відповідно до ст. 40 Кримінального кодексу України, не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
Законодавець передбачає дві окремі ситуації - вчинення особою протиправної дії або бездіяльності в результаті застосування до неї фізичного насильства, в наслідок якого така особа взагалі позбавляється можливості керувати своїми діями та вчинення особою протиправної дії/бездіяльності під впливом психічного примусу або ж такого фізичного насильства, яке все ж таки не позбавляє особу можливості керувати своїми діями.
В першому випадку (ч. 1 ст. 40 КК України) особа безумовно не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки в її діях відсутній склад кримінального правопорушення - відсутня будь-яка форма вини такої особи у вчиненні протиправних дій/бездіяльності.
В другому - (ч. 2 ст. 40 КК України) особа також може бути звільнена від кримінальної відповідальності, проте при вирішенні цього питання поведінка такої особи підлягає оцінці з урахуванням норм ст. 39 КК України, якою врегульовано питання крайньої необхідності.
Отже, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом психічного примусу (наприклад погроз) буде підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, якщо така шкода є більш значною ніж відведена шкода, і особа цей факт реально усвідомлювала. Наявність примусу в такому випадку виступає обставиною, що пом’якшує кримінальну відповідальність. При цьому, відповідно до ч.3 ст. 39 КК України, навіть у випадку, коли заподіяна шкода перевищує шкоду відведену, особа не буде зазнавати кримінального переслідування, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність задіяної шкоди.
Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.ність заподіяної шкоди цій небезпеці.
Нагадуємо, що тимчасово окупована територія України є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Намагання окупаційної влади створити будь-яку окупаційну адміністрацію на тимчасово окупованих територіях є незаконним, а видані такою адміністрацією акти - недійсними і такими, що не створюють правових наслідків.
