Вільна мрія росте швидко і українці знають це як ніхто.

Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції долучається до інформаційної кампанії, приуроченої до Дня Незалежності України та Дня Державного прапора України.

Сьогодні ще триває велика боротьба за наше майбутнє, а ми незмінно об’єднані під полотном двох дорогих серцю кольорів – символом нашої української ідентичності. Вже 20 років поспіль, 23-го серпня, ми офіційно вшановуємо один з ключових державних символів – синьо-жовтий стяг.

Таке поєднання як українські національні кольори утвердилося відносно нещодавно – у XIX столітті. Проте загалом воно має значно старший вік. У 1848 році синьо-жовтий прапор вперше підняли над ратушею у Львові,  а на початку ХХ століття він став офіційним стягом української державності.

Після втрати незалежної держави, у 1921 році, наш прапор не перестав бути символом спротиву. Уявіть, що навіть у радянській Україні, попри тиск, цензуру і пропаганду, були сміливці, які не полишали спроб піднести справжнє національне знамено. Так, у 1966 році над будинком тогочасного Київського інституту народного господарства з самого ранку замість червоного (на наш погляд правильніше – кривавого) гордо височів синьо-жовтий. Не важко здогадатися, що чекало ініціаторів – 3 та 2 роки відповідно таборів суворого режиму.

4 вересня 1991 року наш національний прапор замайорів над Верховною Радою України, а вже за кілька місяців, у січні 1992-го, офіційно став Державним прапором України.

Відтоді він здіймався над Еверестом, на станції «Академік Вернадський» і навіть літав у космос з Леонідом Каденюком. Він підіймався на п’єдестал з нашими олімпійцями, стрічками майорів на куртках протестувальників, які буквально змінювали хід нашої історії, гордо височів на морською гладдю, об’єднуючи відважних українських моряків – стільки всього було, і скільки ще попереду…

Сьогодні наш синьо-жовтий – на шевронах та позиціях захисників, над звільненими містами та селами, і обов’язково повернеться туди, де дім українців…