Ранкове сонце, пробиваючись крізь запорошене вікно, грало відблисками на обличчі Олега Миколайовича Бушми. Він дивився на місто, яке поволі прокидалося, але бачив не Коростень, а "Волошку".
З 2011 року він знав кожну вулицю цього міста, кожне обличчя, кожну історію. Він був провідним інспектором, людиною, яка служила громаді. Але 24 лютого 2022 року, коли війна розірвала тишу ранку, він став воїном — добровольцем.
Військова частина А0409, схід України, де кожен день був схожий на випробування вогнем. 9 лютого 2023 року, Парасковіївка, ВОП 30251 «ВОЛОШКА». Штурм, обстріл, хаос. Олег Миколайович, виконуючи бойове завдання, отримав поранення. Але сталевий стрижень його характеру не дозволив йому зламатися.
Нагороди – відзнака Міністра оборони, «Золотий хрест» Головнокомандувача – не змінили його. Він повернувся додому, до родини, до роботи, до Коростеня. Але "Волошка" залишилася в його очах, у кожному його подиху.
Двоє дітей, дружина – вони чекали на нього, як на маяк, що повертається з темряви. Вони знали, що війна – це частина його життя, невидимий шрам, який завжди буде з ним. Вони розуміли, що він – герой, не лише на полі бою, але й у їхньому повсякденному житті.
Тепер він знову провідний інспектор Коростенського районного відділу пробації, але вночі, коли місто засинає, він знову на "Волошці". Він чує вибухи, бачить обличчя побратимів, відчуває холодний метал автомата в руках. І він знає, що якщо треба, він знову стане на захист.
Олег Миколайович Бушма – людина, в якій поєдналися сталь і ніжність, обов'язок і любов, війна і мир. Він – живий символ незламності, людина, в очах якої завжди палає "Волошка".
