ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО УНТ
UNT NEWS AGENCY

Олесь Гончар був легендою української літератури! Проте не лише літератури, а й всієї історії нашої країни. Свої ранні оповідання й повісті «Черешні цвітуть» та «Іван Мостовий» митець присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті. А в 1936 році, коли почалася громадянська війна в Іспанії, він сильно мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Але життя розпорядилось трохи інакше: в червні 1941 р. Олесь Гончар пішов добровольцем на фронт. Про долю свого батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя». За що й отримав Республіканську премію ім. Шевченка. Влітку 1942 року юнак потрапив у полон, звідки втік вже у 1943. Проте після цього Гончар продовжував воювати в Червоній армії. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. Нагороджений орденами Червоної зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу». Помер він у 1995 році.

Не менш талановитим, ніж батько був і його син. За своє життя він встиг досягнути величезних результатів та не залишився в тіні батька. Юрій Гончар став чудовим біологом та багато років працював в Сполучених Штатах Америки. Мати, Валентина Данилівна Гончар повідомила, що сьогодні його не стало. Тож Україна попрощалась з іще одним прекрасним представником свого роду. Він помер за кордоном, під час складного лікування, тож всі, хто був із ним знайомий, виразили співчуття його великій родині. Адже для Валентини Данилівни, Людмили Олександрівни, Lesi Honchar та Тетяни Бондаревської це стало величезним горем. Тож Науково-педагогічний колектив НТУ, Дніпровська політехніка та творчий колектив Центру культури української мови ім. Олеся Гончара вирішили підтримати його близьких та розповісти про знаковість цієї події для всієї країни.