Відповідно до Цивільного кодексу України кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим організаціям, - зазначає начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тарас Грень.
Заповіт є особливим одностороннім правочином, який починає діяти лише після смерті заповідача. Однак, чинне законодавство регламентує право заповідача на скасування та зміну заповіту. Це право зберігається за заповідачем у будь-який час, за умови збереження у нього повної цивільної дієздатності. При цьому заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Як зазначається у статті 1254 Цивільного кодексу України, скасування заповіту, внесення до нього змін провадиться заповідачем особисто.
Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіт, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 Кодексу, а саме:
– заповіт було визнано недійсним внаслідок його вчинення особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними;
– заповіт було вчинено під впливом насильства (тобто за відсутності презумпції волі заповідача).
Нотаріус, якому під час посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляє про вчинену нотаріальну дію державний нотаріальний архів, нотаріуса чи орган місцевого самоврядування, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту.