Суботня перемога Олександра Усика над Ентоні Джошуа в його третьому поєдинку в ліміті суперважкої ваги дозволила українцеві увійти в нечисленний список боксерів, які ставали чемпіонами світу в легших вагових категоріях, перш ніж вийти і перемогти великих хлопців.
Усик досяг статусу абсолютного чемпіона світу у важкій вазі і провів шість захистів титулу в цьому дивізіоні, після чого перейшов в суперважку вагу і особливо нікого не вразив в переможних боях з Чаззом Уізерспуном і Дереком Чісорою.
Усик - далеко не малюк. При зрості 191 сантиметр в бою з Джошуа українець важив близько 100 кілограмів - він був важчий Мухаммеда Алі в його знаменитому «Гуркоті в джунглях» з Джорджем Форманом в 1974 році і в бою 1964 року проти Сонні Лістона. Проте, Джошуа був набагато більший Усика - по зросту він перевершував претендента на 7 сантиметрів і був важчий на 8 кг.
Деяким бійцям було потрібно більше часу, щоб пристосуватися до хевівейту, перш ніж вони стали чемпіонами світу, в той час як інші зробили це навіть швидше Усика. Отже, як досягнення Усика порівнянні з досягненнями його попередників - боксерів, які брали чемпіонський пояс в суперважкій вазі після того, як панували в більш легкому дивізіоні?
Після об'єднання поясів в крузервейті Хей в 2009 році рішенням більшості суддів зупинив Миколу Валуєва і став новим чемпіоном WBA в суперважкій вазі. Як і у випадку з Усиком, це був лише третій бій британця у ваговій категорії гігантів.
Хей в день бою був на 45 кг легше Валуєва, а по зросту поступався росіянину на 22 сантиметри. Він був занадто швидкий на ногах для громіздкого чемпіона і помітно перевершував його в боксерській майстерності. Як і Усик в бою з Джошуа, Хей ледь не відправив Валуєва в нокдаун у 12-му раунді.
Британець після перемоги над «Російським гігантом» провів два успішних захисти титулу, поки в 2011 році в об'єднавчому бою за очками не програв піковому Володимиру Кличку, який показав Валуєву, як правильно користуватися своєю перевагою в габаритах.
Микола Валуєв - один з найбільш блідих чемпіонів світу в історії суперважкої ваги, тому на тлі успіху Олександра Усика в бою з Ентоні Джошуа досягнення Девіда Хея виглядає не так переконливо.
Після завоювання титулу чемпіона світу в середній вазі в 1993 році Джонс досяг звання абсолютного чемпіона світу в напівважкій вазі і сміливо кинувся у вир хевівейту, минаючи важку вагу. У 2003 році Рой в домінуючому стилі одноголосним рішенням суддів побив Джона Руїса і заволодів поясом WBA.
У тому бою Джонс важив всього 87 кг проти 102 кг Руїса. Рой прекрасно розумів, що зробив одноразову вилазку на чужу територію і навіть не намагався захистити статус чемпіона світу в суперважкій вазі, а відразу ж повернувся в напівважкий дивізіон.
Рой Джонс був кращим боксером 1990-х років і ставав чемпіоном світу в чотирьох вагових категоріях. І все ж саме в суперважкій вазі успіх американця складно порівняти з недавнім тріумфом Олександра Усика, який побив набагато більш сильного чемпіона, так ще й забрав не один пояс, а відразу три.
Важка вага існує тільки з 1996 року, тому англієць Фіцсіммонс зробив величезний стрибок у вазі, коли трохи більше століття тому кинув виклик і нокаутував в Карсон-Сіті Джеймса Корбетта.
Фітцсіммонс з 1891 по 1894 був чемпіоном світу в середній вазі, а ту саму перемогу над Корбеттом оформив ударом в сонячне сплетіння в 14-му раунді в 1897 році.
У той час Корбетт був величезною зіркою - його поразка від Фіцсіммонса шокувала світ боксу, але сенсаційний британець програв титул в першому ж захисті з Джеймсом Джеффрісом, тому його швидкоплинний успіх важко порівнювати з досягненням Усика.
Мурер сколотив вражаючу кар'єру в напівважкій вазі, вигравши нокаутом кожен з 22-х боїв, дев'ять з яких були титульними.
Лівша з Брукліна став чемпіоном світу в суперважкій вазі в своєму сьомому бою, коли в 1992 році в п'ятому раунді зупинив Берта Купера в поєдинку за вакантний пояс WBO. Найцікавіше, що в тому бою Мурер побував в нокдауні в першому раунді.
У квітні 1994 року Мурер, переживши нокдаун у другому раунді, рішенням більшості суддів побив Евандера Холіфілда і став чемпіоном світу за версіями IBF і WBA. Втім, через кілька місяців Майкл нокаутом програв Джорджу Форману, віковий рекорд якого підштовхує до камбеку Кличка-молодшого.
Перемога над Холіфілдом - епохальне досягнення для будь-якого боксера, але все-таки успіх Усика в протистоянні з Джошуа перевершив перший момент слави Мурера в суперважкій вазі.
Олександр Усик виграв три титули в суперважкій вазі набагато швидше, ніж Евандер Холіфілд, який свій перший пояс в хевівейті добув лише в сьомому бою. Проте, перший тріумф Холіфілда серед супертяжів, ймовірно, має більше значення для історії боксу.
Забудьте недавню жалюгідну спробу 58-річного Холіфілда повернутися в бокс - американець був однією з найяскравіших зірок в захоплюючу епоху суперважкої ваги поряд з такими постатями, як Майк Тайсон, Леннокс Льюїс, Ріддік Боу і багато інших.
Як і Усик, Холіфілд в крузервейті досяг статусу абсолютного чемпіона світу, а в хевівейті американець, на відміну від Олександра, також дуже швидко став абсолютом після перемоги нокаутом над Джеймсом Дагласом в жовтні 1990 року.
Холіфілд - єдиний в історії чотириразовий чемпіон світу в суперважкій вазі. І це в епоху таких хлопців, як Тайсон і Льюїс. Усика чекає довгий шлях, щоб відповідати резюме Евандера.
Після довгого правління в напівважкій вазі в статусі абсолютного чемпіона світу з десятьма успішними захистами Спінкс в 1985 році кинув виклик чемпіону IBF Ларрі Холмсу.
Спінкс переміг в близькому бою рішенням суддів, незважаючи на те що Холмс був майже на 10 кілограмів важчим. Той бій став головним апсетом року в світовому боксі.
Через три місяці Спінкс набрав 11 кілограмів і знову переміг Холмса рішенням суддів після 15 раундів конкурентного боксу. Яскравий візит Майкла в хевівейт був брутально обірваний в першому раунді Майком Тайсоном - в рингу з найнебезпечнішою людиною на планеті Спінкс протримався всього 91 секунду.
Чемпіонський шлях Майкла Спінкса в супертяжах був недовгим, але стрибок з напівважкої ваги і перервана 7-річна гегемонія Ларрі Холмса роблять його подвиг більш значним, ніж те, що в суботу вдалося Усику на стадіоні Тоттенхема.
