«#НЕВІДОМЕ_ПРО_ВІДОМИХ» Дмитро Іваненко – відомий на весь світ автор протон-нейтронної моделі атомного ядра
Дмитро Дмитрович Іваненко – випускник Полтавського інституту народної освіти (нині — Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка), видатний фізик-теоретик, автор протон-нейтронної моделі атомного ядра, широко відомий як в Україні, так і за кордоном, народився у Полтаві 16 (29) липня 1904 року. 
У 16 років Дмитро закінчив Полтавську гімназію, ще під час навчання його звали «професором». У 1920-1923 рр. навчався в Полтавському інституті народної освіти, одночасно працював в астрономічній лабораторії Полтави; викладав фізику і математику в трудовій школі. Продовжив навчання у Харківському та Ленінградському університетах.
Дмитро Дмитрович Іваненко зробив фундаментальний внесок у розвиток багатьох розділів ядерної фізики, теорії поля та теорії гравітації: запропонувавши нову метричну геометрію, разом з Віктором Амбарцумяном висунув ідею дискретного простору, яка стала підґрунтям сучасної квантової теорії поля, разом з Володимиром Фоком побудував рівняння Дірака в гравітаційному полі, яке стало однією з основ сучасної теорії гравітації. Слід також відзначити першу оболонкову модель ядра Іваненка-Гапона, розрахунки каскадної теорії космічних ливнів (разом із А. Соколовим), класичну теорію синхротронного випромінювання (разом із А. Соколовим), теорію гіпер-ядер (разом з М. Колесніковим), гіпотезу кваркових зірок (разом з Д. Кургелаїдзе).
Світове визнання Дмитро Дмитрович здобув у травні 1932 року (йому тоді було 27 років), коли першим запропонував протон-нейтронну модель атомного ядра: на основі аналізу експериментальних даних він припустив, що ядро складається лише з протонів і нейтронів. Протон-нейтронна модель ядра, хоча і є одним із видатних досліджень ядерної фізики, не одразу була визнана науковцями. Активні дискусії відбувалися на 1-й Радянській ядерній конференції і на 7-му Сольвеєвському конгресі в Брюселі (де протон-нейтронна модель ядра була підтримана В. Гейзенбергом).
У 1934 році Іваненко разом з Ігорем Таммом запропонували модель ядерних сил шляхом обміну частинками – парою електрон-антинейтрино. Про важливість відкриття свідчить те, що в деяких енциклопедіях помилково зазначається, що І. Є. Тамм отримав Нобелівську премію саме за модель ядерних сил, а не за «черенковське випромінювання».
Ще одним видатним відкриттям Дмитра Іваненка стало передбачення ним спільно з Ісааком Померанчуком у 1944 році синхротронного випромінювання ультрарелятивістських електронів та подальші роботи з класичної теорії синхротронного випромінювання. Видана в 1949 році праця Д. Д. Іваненка і А. О. Соколова «Класична теорія поля» стала першим сучасним підручником з теорії поля.
У 60-80-ті роки спільно з учнями виконав цілий ряд робіт з теорії гравітації.
Дмитро Дмитрович виступав ініціатором створення нових кафедр, лабораторій інститутів, брав участь у заснуванні Українського фізико-технічного інституту, біофізичної лабораторії Тимірязівської академії, був організатором і активним учасником науково-теоретичних конференцій з питань теоретичної і ядерної фізики, фізики елементарних частинок.
Характерними рисами наукового стилю Дмитра Іваненка були концептуальність і здатність сприймати нові, але математично вивірені ідеї.
Визнанням наукових здобутків Д. Д. Іваненка є той факт, що шість Нобелевських лауреатів (П.А.М. Дірак, Х. Юкава, Н. Бор, І. Пригожин, С. Тінг, М. Гелл-Ман) залишили свої відомі вислови на стінах його кабінету на фізичному факультеті Московського державного університету.
Більше дізнатися про Дмитра Дмитровича Іваненка Ви можете за покликанням:
