ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНТСТВО УНТ
UNT NEWS AGENCY

На тлі пандемії COVID-19 та супутніх їй економічних коливань, 20 найбільших економік світу постраждали від спеки, повеней, лісових пожеж, посух та циклонів – все це нагадує необхідність боротьби зі зміною клімату. У відповідь країни G20 прийняли агресивні пакети заходів для відновлення та боротьби з вірусом та економіки, але значною мірою проігнорували кліматичну кризу, зосередившись на звичних та вуглеродомістких рішеннях, беззастережно інвестувавши 262 млрд доларів у викопне паливо і лише 67 млрд доларів у чисту енергію.

Ці країни зобов'язалися досягти довгострокових цілей Паризької угоди у сфері температури, адаптації та фінансування. Однак, нездатність зробити витрати G20 на відновлення екологічно стійкими призведе до блокування найгірших наслідків зміни клімату. Але ці країни ще мають час та інструменти для того, щоб повернутися на краще.

У той час як існує широка література про політику та інструменти, які необхідно запровадити урядам для досягнення цих цілей, менше написано про те, як можна структурувати пакети заходів для відновлення та реагування в рамках COVID-19 для досягнення цілей Паризької угоди. Дослідження Інституту ресурсів "Новий світ" пропонує типологію узгоджених з Парижем заходів політики та втручань, які уряди можуть використовувати у майбутніх пакетах заходів щодо відновлення чи розробки економічної політики.

Міжнародний Інститут ресурсів проаналізували існуючу літературу про те, що потрібно зробити, щоб відповідати Паризькій угоді, вивчили державні важелі, політику та втручання, щоб зрозуміти, які з них дозволяють привести фінансові потоки у відповідність до цілей Паризької угоди, а які відповідають нашій нинішній вуглецевій економіці. Вони з'ясували, що уряди мають п'ять важелів для формування кліматичної політики: грошово-кредитна політика; політика та нормативно-правове регулювання у галузі фінансів та реальної економіки; фіскальна політика та бюджетна підтримка; державні фінанси та інформаційні інструменти (наприклад, добровільне розкриття інформації).

П'ять типів політичних важелів, які уряди можуть використовувати для узгодження з Парижем:

Грошово-кредитна політика: Центральні банки та інші банківські органи все частіше використовують свої інструменти для забезпечення правильних цінових сигналів та стимулів для узгодження фінансових потоків із кліматичними цілями. Грошово-кредитна політика спрямована на відсоткові ставки та пропозицію грошей у обігу. Ці інструменти, ймовірно, будуть все більш важливими в міру прискорення зусиль за погодженням.

Політика та нормативно-правове регулювання в галузі фінансів та реальної економіки: Цей важіль впливає на поведінку через силу закону, коли він обов'язковий та дотримується. Він охоплює законодавчі вимоги або стандарти у фінансовому секторі та реальному секторі економіки (наприклад, в енергетиці, транспорті, сільському господарстві чи водному господарстві). У більшості країн G20 політика та нормативні акти у реальному секторі економіки (тобто галузеві) мають вирішальне значення для прийняття інвестиційних рішень.

Фіскальна політика та бюджетна підтримка: Уряди можуть використовувати цей важіль для впливу на поведінку шляхом зміни цінових сигналів. Це може відбуватися за допомогою податків, субсидій, підтримки чи контролю цін або навіть прямих бюджетних асигнувань та видатків.

Державні фінанси: Цей важіль спрямований на вплив на поведінку шляхом усунення фінансових ризиків та забезпечується державними пенсійними фондами, суверенними фондами добробуту, а також міжнародними та національними інститутами державного фінансування (наприклад, національними банками розвитку). Сюди входять такі інструменти як гранти, кредити, частки в капіталі або гарантії.

Інформаційні інструменти: Їхня мета - вплинути на поведінку шляхом підвищення обізнаності. Приклади включають необов'язкові рекомендації або процеси сертифікації, ініціативи забезпечення прозорості, корпоративні або національні стратегії, плани або рамки.