Рівно 365 днів тому, в ніч з 23 на 24 лютого, кордони нашої країни знову було порушено, але на цей раз остаточно. Ворог жорстоко осипав мирно дрімаючі міста України тисячами снарядів та бомб, нищачи усе на своєму шляху.
Кожен з нас добре пам’ятає, як десь там в кремлі кричали про захоплення країни за три дні, ніби спротиву не буде й усе станеться так, як було заплановано. Вони в це вірили й, як би не було неприємно, вірила і добра частина світу. Але не ми. Кожен українець відразу став на захист Батьківщини, кожен як один розумів, що потрібно було діяти точно і дуже швидко. До військкоматів стояли черги з добровольців, уся країна готувала коктейлі молотова, рила окопи та укріплювала позиції, мирні люди зупиняли колони ворожої техніки з порожніми руками на дорогах знімали знаки та плутали окупантів чи навіть крали у них зброю й техніку.
За цей рік відбулося дуже багато як страшного, так і неможливого. Ми назавжди запам’ятаємо жертв Маріуполя, Бучі, Ірпеня та десятків інших міст, ніколи не зможемо забути людей, що постраждали від рук та зброї ворога, збережемо пам’ять про тих, хто більше не з нами. Але не забудемо і Привида Києва, наших героїв з передової, молодого юнака, що ціною власного життя підірвав міст і зупинив рух ворожої техніки, пілота збитого літака, що забрав з собою сотню ворогів. Ми будемо пам’ятати усіх своїх і тих, хто приїхав сюди, щоб нам допомогти.
Це був тяжкий рік, але ми не тільки змогли його пережити, ми показали світові, що ж то за друга армія світу, показали справжні обличчя наших ворогів і довели, що ми сильні, мужні, відважні, довели, що Україна ніколи не здається. Ми витримаємо все, що дасть нам доля і в нагороду нам буде тільки перемога, а вона, як ми знаємо, уже дуже поруч.
З 365-тим днем незламності, шановні українці. Слава Україні, її народові та її захисникам!
